Перший добровольчий мобільний шпиталь

імені Миколи Пирогова

Онлайн-журнал The Ukrainians опублікував репортаж Надії Швадчак про роботу медиків Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова у зоні АТО. Журналістка побувала в Попасній, Новоайдарі, Трьохізбенці та Станиці Луганській в рамках прес-туру, організованого ПДМШ 7–10 листопада 2016 р.

У статті, озаглавленій «Звичайні люди», Надія Швадчак розглядає діяльність ПДМШ на Сході не тільки під суто «медичним» кутом, але й з точки зору «наведення мостів» – між людьми, між різними частинами країни, між минулим і майбутнім. Як образно висловився хірург Юрій Романішин з Волині: «Ми тут жовте і блакитне зшиваємо. Повинні донести до людей і навчити, що тут Україна».

«У нас півкраїни живе в минулому, за принципом «це моя корова, я її дою», у такому собі феодальному ладі, – цитує Надія слова президента ПДМШ Геннадія Друзенка, сказані по дорозі. – А інша половина – в майбутньому. Це люди, які готові до експериментів, готові творити нове».

Наче на підтвердження його слів головний лікар Попаснянської центральної районної лікарні Олександр Ковальчук пізніше поскаржився журналістці на різницю у свідомості між місцевими працівниками охорони здоров’я і приїжджими добровольцями. Через відсутність у Попасній своєї реанімації тяжкохворих звідси відправляють до Лисичанська, а тамтешня лікарня просить укласти договір і платити за це.

«Може, це за законом і правильно. Але чи по совісті? – розводить руками Олександр Володимирович. – Ось приїжджають до нас волонтери. Бандерівці приїжджають сепаратистам допомагати, так? А тут, поряд, свої ж вимагають грошей. Ми пояснюємо, що у нас війна, у нас кожного дня стріляють, і я не можу набрати тут лікарів. А їх це не обходить. Різницю менталітету розумієте?»

Тож медики-добровольці їздять «зшивати ці половини в єдине полотно». І шовного матеріалу потрібно багато, бо шити й шити…

«Ну тут багато за Україну… Але не дуже, – розповів місцевий проукраїнський «дядя Коля». – А «тим» нічого не докажеш. Ми як зчіпались… Вони: «Росія — наш друг, наш брат, а стріляють тільки укропи». Я вже й не сперечаюсь. Російське телебачення заборонили, але ж є Інтернет. Вони дивляться те саме, що й раніше».

На думку анестезіолога Володимира Хвалковського з Івано-Франківська, медики стали ланкою, яка об’єднує. «Нам розказують про своє життя, а ми про своє. І в нас повне взаєморозуміння». Його землячка терапевт Галина Черниш також упевнена, що медики ПДМШ зшивають країну, і весь час повторює пацієнтам на Сході, що «західняки» від них ніяк не відрізняються. «Я їм доводжу: ми любимо вас, а ви полюбіть нас і не кажіть, що «ми вас кормім».

Лікуючи тіла і душі, об’єднуючи країну в єдине ціле, медики ПДМШ не бачать у своїх діях нічого особливого. «А ви що, справді про нас писатимете? – операційна сестра Світлана Бортняк з Хмельниччини закриває долонями обличчя. – Ми ж звичайні люди!»

Читати повністю статтю, багато проілюстровану світлинами, на сайті The Ukrainians.

Читати також статтю Євгена Руденка на сайті Realist.online «Зачем врачи с Западной Украины едут работать в зону АТО», написану по результатах організованої ПДМШ поїздки 7–10 листопада.

ПДМШ ім. Миколи Пирогова є стратегічним партнером Громадсько-політичного руху «Справедливість».